Імпорт електрики з Росії припинили до жовтня. А можна, щоб назавжди?
Одним з найрезонансніших рішень цього тижня стала ухвала Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) про обмеження до 1 жовтня імпорту електроенергії з Росії та Білорусі. За словами голови комісії Валерія Тарасюка, наразі країна не готова до повного припинення постачань електрики з російського та білоруського напрямків. Адже, приміром, минулої зими обійтися без імпорту вітчизняна енергосистема не могла. Через дефіцит ресурсу при пікових навантаженнях.
Рішення про продовження чи не продовження заборони залежатиме від підготовки до наступної зими. Зокрема, від ситуації з накопиченням вугілля. Бо саме недостатня кількість цього ресурсу і стала однією з причин небалансів у зимовий період 2020-2021. Коли навіть доводилося вживати екстрених заходів, щоб врятуватися від можливих віялових відключень електрики та припинення теплозабезпечення.
Які ж іще уроки, окрім “вугільного”, має винести з цього країна? Й чи є шанси повністю відмовитися від імпорту електрики з півночі та північного сходу?
Постачання енергії з держави-агресора: очима прибічників і противників
На відміну від інших енергоринків – передовсім, нафтового та газового, – Україна має вдосталь потужностей для виробництва електрики. Як для власних потреб, так і на експорт. Приміром, щорічно ми продаємо 6-6,5 млрд кВт-год електроенергії країнам ЄС та Молдові. При цьому ось уже понад півтора року періодично відновлюємо закупівлю енергії в Росії та Білорусі. В чім же логіка?
Прибічники імпорту пояснюють таку необхідність позитивним впливом на вартість ресурсу для української промисловості і “страховкою” на випадок виникнення дисбалансів в Об’єднаній енергосистемі України (ОЕС) під час сезонних піків або аварій. У цьому зв’язку голова парламентського комітету з питань енергетики та житлово-комунальних послуг Андрій Герус спростовує твердження про те, що імпорт російської та білоруської електроенергії періодично відновлюють в інтересах одного з олігархів, на руку якому нібито грає і сам народний обранець. “Компанії Коломойського востаннє імпортували електроенергію у грудні 2019 року і з того часу не імпортують. Але імпорт не відкривався і не закривався “під Коломойського” чи ще під когось. Імпорт ішов, коли на ринку існував дефіцит електроенергії, дефіцит вугілля й велися "аварійні ремонти" блоків ТЕС. Тобто, виходячи із державних інтересів, які передбачають стабільну, гарантовану та безперебійну подачу електроенергії усім споживачам”, – стверджує Герус. Він продовжує наполягати: імпорт знижує ціну на ринку й ускладнює цінові змови.
Натомість противники кажуть про виключно деструктивний вплив північно-східного імпорту на вітчизняний енергосектор, який і без того потерпає від “вагона із возиком” проблем. Бо це така собі “снігова грудка”. За собівартістю українська електрика (окрім атомної й виробленої гідрогенерацією) об’єктивно не може конкурувати з російською та білоруською. Адже сусіди для її виробництва використовують майже дармові газ і вугілля, за які ми платимо ринкову ціну. Відповідно, не витримуючи конкуренції, українські виробники змушені зупиняти частину потужностей. Штучно формується дефіцит. На ринок починає заходити більше дешевого імпортного ресурсу. І так – по колу.
При цьому багато хто з експертів стверджує: українську генерацію обмежують навмисно. Як інакше пояснити перманентне “дружне” виведення в ремонт атомних реакторів та блоків ТЕС? Щоправда, про звинувачення лобістів таких кроків в підігруванні агресорові прямо не йдеться: в цьому випадку клопотів Україні, радше, додають гроші, а не політика. Таким чином групи впливу захищають інтереси низки великих промислових споживачів, виробників відновлюваної енергії зі встановленими для них захмарними “зеленими” тарифами і частини приватної теплової генерації.
Хоча у тепловиків – свої проблеми. Не витримуючи конкуренції з імпортом за ціною, вони змушені обмежувати генерацію й нарощувати борги перед постачальниками вугілля. І якщо у приватному секторі проблему ще якось вдається розв’язувати за рахунок передоплати, взаємозаліків та внутрішніх розрахунків між учасниками холдингів і спорідненими споживачами електрики, то державним шахтам непереливки. Борги ПАТ Центренерго (до чверті потужностей вітчизняної теплової генерації) невпинно зростають. Гірники місяцями сидять без зарплати й час від часу виходять на акції протесту. Влада змушена витрачати на залагодження ситуації мільярди бюджетних гривень.
Не варто забувати і про головний “моральний” аргумент: купуючи російську енергію, ми напряму спонсоруємо державу-агресора. Купуючи електрику з Білорусі, ми фінансуємо агресора опосередковано. Адже левову частку білоруської електрики вироблено з російських енергоносіїв, а введена нещодавно в експлуатацію Білоруська АЕС – проєкт, що повністю втілювався і контролюється росіянами.
Туди-сюди-і знову: історія відновлення/припинення імпорту “із-за порєбріка” й “від бацьки”
Можливість відновлення імпорту електрики з’явилася з набранням чинності закону “Про ринок електричної енергії” в частині започаткування із 1 липня 2019 року нової моделі ринку електроенергії. Вже з 10 липня почався імпорт білоруської енергії структурами ахметівської ДТЕК. Та обсяги ресурсу були настільки малими, що ніхто, окрім галузевих фахівців і самих імпортерів, цього й не помітив. І перспектив нарощування поставок практично не було. На відміну від можливого імпорту електрики із західного напрямку. Адже, за законом, електроенергію, вироблену в країнах, які не є членами Енергетичного Співтовариства, можна було продавати лише на ринку “на добу наперед” та балансуючому ринку. Імпорт з Росії та Білорусі за двосторонніми (прямими) договорами був неможливий.
Аж до 18 вересня 2019-го, коли Верховна Рада підтримала сумнозвісну “правку Геруса” до законопроєкту “Про внесення змін до деяких законів України у сфері використання ядерної енергії” – документа, який до регулювання імпорту електрики взагалі не мав жодного стосунку. Тож вже тоді це викликало шквал критики та звинувачень на адресу Андрія Геруса в діях у інтересах олігарха Коломойського.
Ще більшого резонансу тема набула після 1 жовтня, коли російська електрика потекла в Україну (вперше з листопада 2015-го). І “піонером” імпорту тоді справді стала пов’язана з Коломойським приватна компанія “Юнайтед Енерджі”.
А в листопаді оператор ОЕС, компанія “Укренерго”, заявила про реальні загрози для нашої енергосистеми, що виникли у зв’язку з демпінговими постачаннями імпортної електрики, обмеженням потужностей вітчизняної теплової генерації й загрозою примусової зупинки низки атомних блоків. Першими неприємними “дзвіночками” стало обмеження роботи одного з найновіших в Україні – другого енергоблока Хмельницької АЕС – і деяких теплоелектростанцій. А також перше в історії обмеження генерації "зелених" виробників, що сталося в ніч проти 5 листопада.
Результатом дискусії, що тоді розгорілася, було ухвалення 4 грудня Верховною Радою рішення про заборону постачання електроенергії з Росії за двосторонніми договорами та на внутрішньодобовий ринок. Проте, можливість імпорту з РФ на ринку на добу наперед залишилася. А постачання із Білорусі взагалі не обмежували. Але й такий “напівкрок” разом із суспільним резонансом довкола “електричної” теми дещо притлумив апетити імпортерів, обсяги постачання із-за кордону скоротилася. Вітчизняна генерація отримала більше можливостей. Хоча дехто скаржився, що через дешеву білоруську енергію змушені були залишити ринок на добу наперед і перейти до торгівлі на балансуючому ринку. А це – додаткові фінансові втрати для виробників.
Свій, позитивний для української електрогенерації, внесок (звісно ж, позитивний лише в цій частині) зробив коронавірус. З 10 квітня минулого року компанія "Укренерго" перестала імпортувати електрику з РФ та Білорусі. Відповідні обмеження запровадили на період карантину.
Загалом ці обмеження протрималися до кінця січня 2021 року. Відтоді імпорт електрики з Росії відновився. Як пояснювали – через неспроможність вітчизняної генерації впоратися з піковими навантаженнями в умовах холодної зими. Приміром, на початку лютого українська енергосистема у пікові години споживала приблизно на 800 мегаватів електроенергії більше, ніж виробляла, а в найхолодніші дні січня ця різниця перевищувала 1500 мегаватів. За таких умов навіть найзапекліші противники російсько-білоруського імпорту електрики змушені були погодитися з необхідністю такого кроку. Хоча спроби заборонити імпорт не припинялись.
Зрештою, у зв’язку з набранням 15 травня чинності Законом “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сертифікації оператора системи передачі”, НКРЕКП отримала повноваження обмежувати доступну пропускну спроможність, що розподіляється на добових та місячних аукціонах на 2021 рік, в частині міждержавних перетинів між Україною і країнами, що не є сторонами Енергетичного Співтовариства. Такими повноваженнями комісія й скористалася. Що ж далі?
Позбутися залежності від РФ в електроенергетиці: спроба №2
Експерти стверджують: чіткий контроль з боку держави разом із громадським контролем та увагою НКРЕКП, АМКУ та інших “зацікавлених” органів, а також стеження “за руками” маніпуляторів гарантує відсутність в наступні опалювальні сезони із притаманними їм піками енергоспоживання проблем на кшталт тих, що виникали минулої зими. Адже ці проблеми були спровоковані, здебільшого, Росією та доморощеними прибічниками співпраці з агресором в енергетичній сфері і тими, для кого “гроші не пахнуть”. Стосується це й саботажу при закупівлях вугілля, і надто активного тимчасового виведення з експлуатації блоків АЕС. Бо й справді якось підозріло, коли братися за ремонтні роботи на багатьох реакторах, які не працювали улітку минулого року, не поспішали, переносячи їх на осінь. Що, погодьтеся, нелогічно.
Але й тут маємо ще одне “замкнене коло”. Як пояснили в Енергоатомі, енергоблок не можна виводити у плановий ремонт, якщо там є невідпрацьоване ядерне паливо. Обмеження ж потужності блоку збільшують тривалість використання палива й відтерміновують ремонт. При цьому з регуляціями в атомній енергетиці щось дивне коїться: нібито всі визнають, що проблема штучного обмеження генерації існує, а хто і як обмежує, до кінця незрозуміло. Зацікавлені сторони продовжують звинувачувати в деструкції одна одну. На виході ж маємо промовисті цифри: у лютому українські АЕС виробляли менше 50% всієї електроенергії в країні, а теплові електростанції – понад 30%. Тоді як рік тому на АЕС генерували до 57% вітчизняної електрики, на ТЕС же – лише 20-22%. Адже, за даними галузевих експертів, минулої зими не працювали аж 3 енергоблоки Запорізької АЕС, які, за планом, мали відремонтувати ще до початку опалювального сезону!
При цьому Андрій Герус не вбачає жодної прямої залежності між імпортом електроенергії та зупинкою кількох блоків українських атомних станцій. Як аргумент, політик наводить дані про те, що торік імпорт заборонили у квітні. А реактори почали тимчасово виводити з експлуатації у травні-серпні. “Блоки АЕС були зупинені, щоб дати більший виробіток для ТЕС та "зеленої" генерації. І саме величезний приріст "зеленої" потужності з надвисоким "зеленим" тарифом призвів до технічних та фінансових проблем”, – наголошує Герус. Звідси – ініціативи щодо справляння із зеленої генерації додаткових акцизів. За даними “Економічної правди”, Кабінет міністрів пропонує запровадити акциз на продаж електроенергії з відновлюваних джерел. Мінфін напрацював проєкт змін до Податкового кодексу, поміж яких і запровадження такого акцизу зі ставкою 3,2%. За задумом, це приноситиме до двох мільярдів гривень на рік та бодай частково розв’яже проблему заборгованості на ринку електроенергії. Також такий крок хоча б пригальмує неконтрольоване зростання “зеленого” сегменту вітчизняної енергетики й “додасть повітря” атомникам і тепловикам.
І саме атомна генерація, на думку багатьох експертів, зможе в майбутньому врятувати нас від необхідності повернення імпорту електрики з Білорусі й Росії. “АЕС, які дають енергію “рівним графіком”, незмінним впродовж доби, могли б зробити імпорт непотрібним. Але за умови, що в Україні працюватиме 11–13 з 15 ядерних енергоблоків (як було минулої зими), а не 10, як нині”, – переконана експертка з ядерної енергетики Ольга Кошарна.
У цьому випадку теплова генерація, передовсім, покриватиме “піки” споживання. А в інший час Україна могла б навіть експортувати електроенергію. Плюс: більша частка в енергобалансі дешевої атомної енергії – це нижча загальна вартість ресурсу для споживачів. Й без російсько-білоруського демпінгу.
Ще один крок, який сприятиме відмові від імпорту, – упорядкування ситуації у тепловому сегменті виробництва електроенергії. Дехто з експертів вважає украй підозрілим виникнення “аварійних ситуацій” на вітчизняних ТЕС саме в найбільш проблемні для ОЕС періоди. Кажуть навіть, що все це провокувалося штучно. З іншого боку, варто звернути увагу на оприлюднені у п’ятницю дані Рахункової палати про те, що 68 із 75 енергоблоків вітчизняних ТЕС експлуатуються понад відведений проєктний термін, а 95% розподільчих електромереж перебувають у незадовільному стані. За таких умов уникнути аварій навряд чи вдасться...
Що ж до перспектив, то “заборона імпорту Україною електроенергії з Білорусі та Російської Федерації до 1 жовтня прискорить інтеграцію України до європейської енергосистеми ENTSO-E”, – переконаний міністр енергетики Герман Галущенко. Він нагадав, що умовою такого кроку є повне роз’єднання ОЕС України з енергосистемою РФ та Білорусі.
Крім того, додав урядовець, Україна повинна розвивати власні потужності для експорту електроенергії у майбутньому. "Це стосується не тільки добудови двох енергоблоків Хмельницької АЕС, а й розвитку генерації на основі ВДЕ, високоманеврової генерації та систем накопичення енергії", – підсумував Галущенко.
Як відомо, інтеграцію Об’єднаної енергетичної системи України до загальноєвропейської енергосистеми ENTSO-E заплановано на 2023 рік. І це – ще один аргумент на користь “пожиттєвої” заборони імпорту електроенергії з Білорусі й РФ. Адже фахівці переконані: перш ніж приєднатися до європейської енергосистеми, українська ОЕС має продемонструвати надійність та спроможність тривалий період працювати без збоїв. Якщо ж імпорт восени відновити, Україна не матиме можливості продемонструвати таку стійкість.
